У Мирнограді, розташованому лише за кілометр від лінії фронту, досі проживає близько трьох тисяч людей. Місто щодня зазнає обстрілів російської армії, а життя місцевих ускладнюється відсутністю водо-, газо- та електропостачання. Попри це, крамниці працюють за можливості, а люди намагаються виживати в умовах війни.

Про це пише Суспільне Донбас.

“Прильоти” і відсутність можливості виїхати

Місцева жителька Ірина каже, що постійні обстріли сильно впливають на нервову систему, але виїхати з міста немає можливості.

“Прильоти, звичайно, на нервову систему не дуже добре, але кудись їхати теж не хочемо. У чоловіка пенсія маленька, він у мене інвалід, і у мене пенсія маленька. Нам немає з чим просто виїжджати”, – розповіла жінка.

Магазин як центр життя

Один із магазинів у Мирнограді став місцем зустрічей і підтримки для місцевих жителів. Тут люди заряджають гаджети від генератора, набирають воду, гріються та спілкуються.

“Ні води, ні світла, ні зв’язку, нічого немає, абсолютно. Я у своєму будинку живу, у темряві. О четвертій вже темно: сиджу у вікно дивлюся та грубку топлю. Щоб розтопити є — вугілля, дрова. У сусідів вугілля, вони поїхали, дім лишили мені доглядати. Бери — користуйся. У мене пенсія 2700 гривень, куди я з такою пенсією поїду? Кому я потрібний? А куди вже страшніше? Що буде, те буде”, – поділився Віктор, який заряджав у магазині ліхтар.

“Життя при свічці”

83-річна Римма розповідає, що використовує дощову воду для прання, а для пиття купує бутильовану. Жінка пересувається містом пішки, а відпочити може лише в крамниці.

“У мене сусіди, коли їхали, наносили води мені, потім ще знайомі привезли. Купую таку, щоб пити. А скільки мені треба? Дощовою то труси випрати, то шкарпетки. А в нас ще світла немає. Лише при свічці”, – говорить жінка.

Виїжджати з міста вона теж не планує:

“У війну народилася, у війну, напевно, і помру. А куди виїжджати? Три тисячі отримуєш, вже тисяча приїхали назад. Нікому не потрібні”.

Виживання у прифронтовому місті

Жителі Мирнограда долають кілька кілометрів до колодязя, щоб набрати воду, яку везуть додому в пляшках.

Місцевий мешканець Володимир продовжує доглядати голубів, попри обстріли.

“Я голубів люблю — миколаївські. Вітерець, вони підіймаються раз є, раз немає. Тоді опускаються. Годин по чотири, по п’ять. Та вже малувато, було більше сотні”, – розповів Володимир.

Попри важкі умови, мешканці міста не втрачають надії й намагаються зберегти дух громади, підтримуючи одне одного.

Більше інформації про життя у прифронтовому Мирнограді – в сюжеті "Суспільне Донбас".