Працівники українського металургійного гіганта спільного підприємства Запоріжсталь роками забезпечували роботу величезного комплексу попри російські дрони, ракети та бомби.
Тепер майже сторічний комбінат, серце сталеливарної промисловості південного сходу України, зіткнувся з новою загрозою для свого виживання – квотами на імпорт сталі та вуглецевими тарифами (CBAM, механізмом вуглецевого коригування імпорту) Євросоюзу.
Сталева продукція вже давно є важливим складником української економіки, забезпечуючи 15% загального експорту країни. ЄС – її найбільший покупець: на нього припадає близько чотирьох п’ятих українського експорту сталі.
Призупинення Євросоюзом дії імпортних мит після російського вторгнення у 2022 році відіграло вирішальну роль у збереженні стабільного виробництва на спільному підприємстві Запоріжсталі – одному з провідних виробників сталі – та інших підприємствах, зазначив операційний директор Групи Метінвест Олександр МИРОНЕНКО.
«Тепер… ми бачимо, що ситуація докорінно змінюється, – сказав він Reuters у нещодавньому інтерв’ю. – Замість підтримки з боку Європейського Союзу ми стикаємося з обмеженнями».
Незадіяні потужності
У цеху спільного підприємства Запоріжсталь величезний кран завантажує розпечені багатотонні сталеві сляби на конвеєр, де їх прокатують у тонкі сталеві листи завдовжки майже кілометр, а потім змотують у рулони.
Мироненко припускає, що підприємству доведеться зупинити значну частину таких виробничих ліній і переорієнтувати виробництво на більші обсяги чавуну – напівфабрикату, на який не поширюються квоти ЄС.
Проте відмова від сталевої продукції з вищою доданою вартістю означатиме, що близько 50% потужностей підприємства простоюватимуть, а керівництву доведеться терміново шукати можливості для переведення працівників на інші робочі місця, додав він.
ЄС заявляє, що квоти потрібні для захисту внутрішніх виробників, тоді як вуглецеві тарифи, що набули чинності 1 січня, залежать від обсягу викидів і мають на меті зменшити вуглецевий слід промисловості.
За словами Мироненка, через фактичне закриття чорноморського коридору підприємство змушене імпортувати коксівне вугілля через інші європейські порти, що збільшує витрати на $30–40 на тонну.
У результаті українські виробники сталі втрачають конкурентоспроможність і поступаються місцем на ринку турецьким, китайським та європейським компаніям.
«Усі розуміють ситуацію в Україні, – сказав він. – Але в кожного все одно є свій бізнес, свої люди, за яких вони відповідають, тому на ринку вони поводяться доволі агресивно».